Month: August 2020

Цього літа Korsakov Museum of Modern Ukrainian Art продовжує дивувати не лише тих відвідувачів, які завітали до нього вперше, але й свою постійну аудиторію. Тільки трохи стихли емоції від проєкту «(de)Термінація», в рамках якого величезний ангар транспортно-відвантажувального відділу колишнього заводу став мистецьким простором, як тут вже відкривають нову урбан-залу площею 1100 квадратних метрів!

Гуляючи звичною експозицією на другому поверсі Музею, підходячи до улюблених робіт, ніколи не можеш бути впевненим, що десь за дверима не ховається ще одна нова виставкова локація. Так було і цього разу!

Ті самі двері у незвідану величезну залу примостилися поряд із сакрально-символічною роботою Володимира Бахтова «Народження».

У другу річницю відкриття Музею в новій локації презентували проєкт «Антиципація + Імунітет»: понад 300 робіт, які 180 митців із 6-ти країн світу творили під час карантину! Митці, які живуть в Україні, Росії, Німеччині, Індії, Австрії та Англії протягом першого запровадження заходів у зв’язку з пандемією коронавірусу втілювали страхи та сподівання у творчі роботи.

Антиципація – означає передчуття, отож ініціатори артпроєкту прагнули показати митців як персоналій із пророчими якостями. А ще – зрозуміти, що відчувають і передчувають під час пандемії люди, які більш чутливо сприймають світ та себе в ньому.

«День незалежності України – саме час проговорити про культуру, яка насправді є незалежністю. Вона і є держава. Вона і є нація», – розпочала відкриття виставки мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

Відтак ініціатор проєкту, фундатор МСУМК Viktor Korsak розповів про ідею та особливе втілення експозиції:

«Слава Україні! Зі святом! Починаючи цей проєкт, ми хотіли, щоб кожен митець міг виразити себе, коли тиснуть не лише політичні, економічні, технологічні, але й біологічні фактори. На мій подив, роботи не є депресивними, не є пройняті проблемами. Переважно митці налаштовані оптимістично, а це означає, що все в нас буде добре!

Експозицію ми збудували таким чином: якщо на неї подивитися зверху, можна побачити форму хромосоми. Тобто ми переконані, що культура – це генетичний код нації, а мистецтво має напрямки так само, як хромосома – гени. Кожен ген виконує в організмі певні функції, так само і кожний з напрямків впливає на нас по-різному».

Також пан Віктор розповів, що рушійною силою еволюції вважаються біологічні мутації, в процесі природного добору шкідливі мутагени видаляються з генофонду, так само і в мистецтві: є «шкідливі» пошуки, які його стримують, є «нейтральні», які ні на що не впливають, а є «сприятливі», які започатковують нові напрями, течії та стають відправними точками розвитку.

«Щиро тішуся, що вас сьогодні так багато! Вітаю вас із Днем незалежності, вітаю із другою річницею нашого Музею! Як виявилося, за ці 2 роки МСУМК відвідали понад 50 тисяч людей. Ми робили масштабні виставки, мистецькі проєкти… Я вважаю, що Музей змінив життя Луцька, Волині, України, змінив думку іноземців про нас. Створення таких майданчиків необхідне, щоб наші митці мали де себе зафіксувати і проявити в часі і просторі. Як сказав Віктор, мистецтво – духовний код нації, а я додам: митці – це провізори, які видають нам лікувальні таблетки своїх робіт. Це міжнародна виставка, до якої залучили українців, які мешкають в Росії, а також митців із Німеччини, Індії, Англії та Австрії. Створено також інтернет-майданчик «Антиципація», в рамках якого митці різних країн можуть ділитися роботами, емоціями та разом переживати цей непростий досвід», – поділилася керівна партнерка Музею Леся Корсак.

До вітальних слів долучилася також куратора проєкту Катерина Михайлюк, а співкураторка Юлія Степанок провела мініекскурсію одинадцятьма напрямками, на які символічно розділили ці 300 робіт.

Найперше, звісно, вражає кількість кольорів довкола, їх не можливо чітко розділити та виокремити щось одне. Згодом в око впадає надзвичайна добірка фактур: полотно, дерево, високі «хребти» олійних фарб, пластик, гіпс, папір, картон, нитки тощо. Навіть яскравий килим, із тих, які ви точно могли бачити у своїх бабусь чи дідусів. Словом, тактильність виставки вражає!

Під час відкриття проєкту відбувся також перформанс Ярини Шумської.

Ще однією «родзинкою» форми експозиції є безліч можливостей в ній загубитися. Так-так, саме «родзинкою», адже за один раз пройтися і хоча б просто оглянути роботи нереально. Що вже казати про те, аби кожній приділити час та ввімкнути певні рефлексії.

З досвіду радимо пройти усі мінізали виставки хоча б 7 разів, тим паче що часу вдосталь – проєкт триватиме майже 2 місяці і завершиться 15 жовтня.

Текст і фото: Юлія ДЗЬОБИК

https://volyn.tabloyid.com/art/300-robit-180-mittsiv-6-krayin-u-lutsku-vidkrili-velicheznu-vistavku-hromosomu

« ‹ of 2 › »

У портфелі бізнесів VolWest Group зараз одним із найуспішніших напрямків є освітній. Він представлений Бізнес-академією практичного менеджменту PMBA та Комп’ютерною Академією ШАГ. А віднедавна з’явилася ще й ліцензована загальноосвітня школа з поглибленим вивченням IT та іноземних мов IT STEP SCHOOL.

До кожної із цих структур причетна одна керівниця – Inna Kondratyuk, яка свою кар’єру у VolWestі розпочинала з позиції головного HR. У PMBA естафету давно перехопила нова директорка Тетяна Репницька і саме з нею асоціюється цей бренд.

Читайте також: «Якісне навчання завжди матиме попит», – Тетяна Репницька

А от то успіх ШАГу в Луцьку – результат праці Інни Анатоліївни та її команди, з якою вони запускають стартап – приватну загальноосвітню школу для 5-11 класів.

– Пані Інно, скажіть, будь ласка, чим є сьогодні ШАГ у Луцьку?

– Філіал Комп’ютерної Академії ШАГ у місті Луцьк – це один із 89 філіалів Міжнародного IT освітнього закладу, представленого у 20 країнах світу, лідера на ринку IT-освіти України та інших держав: Казахстан, Білорусь, Азейбарджан, Швейцарія, тощо.

Це – єдиний освітній український бренд, впізнаний закордоном. Наш філіал у Луцьку, а також філіали у містах: Житомир, Хмельницький, Чернівці, Черкаси, Ужгород, це партнерські проєкти ШАГ–VolWest Group з 2013 року. Така партнерська взаємодія забезпечує синергію у бізнесі, а також результативно впливає на розвиток IT-освіти і у нашому місті і за його межами.

Оскільки ми є частиною великої міжнародної компанії, то витримуємо усі стандарти якості знань та підходів у навчанні. Впродовж навчання в ШАГ, наші студенти отримують повноцінну комп’ютерну освіту і Диплом ШАГ за однією із трьох спеціальностей: програміст, спеціаліст із кібербезпеки, комп’ютерний дизайнер. Крім Диплома ШАГ наші студенти отримують сертифікати від компаній Microsoft, Cisco, Autodesk, оскільки ми є партнерами цих світових лідерів в галузі IT-технологій. Тому, усі тенденції, підходи, знання у нас є найсучасніші.

– Поясніть, будь ласка, як влаштована мережа. Що означає «партнерський проєкт»?

– У засновника бренду ШАГ є декілька схем взаємодії. Я б виділила дві основні. Перша: власні філіали, де компанія повністю займається управлінням, організацією і контролем. Друга: партнерські філіали, які беруть на себе зобов‘язання просувати, розвивати бренд. У такому разі всі методики, підходи в роботі, чек-листи по кожному основному процесу – спільні для усіх без винятку філіалів, а вже управління персоналом, фінанси, ведення господарської діяльності – відповідальність партнерів.

У VolWest Group в партнерстві з Дмитром Корчевським, крім Луцька, працюють ще філіали у Житомирі, Хмельницькому, Чернівцях, Черкасах і Ужгороді.

– А яким чином ви обираєте місто, аби запустити там філію, на що ви звертаєте увагу?

– Ми заходимо тільки у ті міста і обласні центри, де чітко розуміємо, що ШАГ буде успішним, що ми не тільки відкриємо офіс, але й матимемо розвиток компанії. Для цього ціла команда проводить детальний аналіз ринку в галузі освіти і у сфері IT. Ми враховуємо кількість освітніх закладів загалом, кількість студентів у місті.

Потім аналізуємо весь ринок IT-послуг: що має попит, яких студентів треба готувати. З’ясували вже певну закономірність: чим більше студентів у обласному центрі, тим більше студентів ІТ, чим більше студентів у ІТ, тим більше студентів буде у ШАГу.

– Що відбувається зараз на ринку IT-послуг у Луцьку, за вашими спостереженнями?

– Ринок IT є світовим, глобальним, а його особливість полягає у тому, що дуже багато послуг надають по аутсорсингу. Незалежно, де ти знаходишся: в Камбоджі, в Сіднеї чи у Луцьку. Цінують якість самих послуг. І, бувши в Україні, ти можеш виконувати замовлення для світових ІТ-компаній.

Дуже важко сказати, що відбувається на ринку IT саме Луцька, через те, що ми частинка глобальної сфери IT. Але можу сказати однозначно, що після того, як ми в Луцьку відкрили ШАГ, дуже багато наших випускників створили свої ІТ-компанії. Але навіть ті, що не створили, однозначно надають послуги по ІТ-аутсорсингу і часто не у межах України.

Цінним є те, що розвиток IT-галузі у нашому місті активізувався з відкриттям Комп‘ютерної Академії ШАГ, ми запустили механізм розвитку IT-сфери у Луцьку. На сьогодні наші студенти працюють у дуже відомих IT-компаніях світу.

Читайте також: «Медіа – це насамперед бізнес», – директор CID Media Group Ігор Денисевич. ІНТЕРВ’Ю

– Розкажіть, будь ласка, про ваших викладачів.

– 90% викладачів – ті, з якими ми відкрили ШАГ. Все дуже просто для мене, бо я є вихідцем із НRів і застосували для підбору персоналу перевірені методи. Ми шукали фахівців з високим рівнем знань в IT, вміння передати досвід і готовність засвоїти інструменти, які ми пропонуємо, які себе виправдали в часі.

Претенденти скидали резюме, я отримувала, аналізувала, потім проводила співбесіди, запрошувала провести відкриті уроки і далі ті люди, що пройшли усі етапи відбору, з нами залишилися. Серед них, зовсім небагато – це 10-15%, викладачів вузів. Все-таки, є ось цей розрив життя і знань в сучасній державній освіті і викладачі, на жаль, теоретики. Нам були потрібні практики.

Тих 10-15%, що пройшли співбесіду, тобто показали відповідний рівень знань і були допущені до наших стандартів, ми вчили педагогічної майстерності й особливостям роботи саме в ШАГ. Бо у нас взагалі інший підхід, ніж в державних вишах.

А більшість людей – це IT-шники, які самі виконували певні роботи. Вони теж пройшли у першу чергу, технічну співбесіду, тобто показали високий рівень знань. Далі ми допомагали їм ставати викладачами. Таких більшість.

Приємно, що серед викладачів вишів, які мали високий рівень знань, які сьогодні з нами, вони за 2-3 роки стали самі IT-шниками-практиками. У нас неможливо працювати, якщо ти не рухаєшся з ринком в ногу, адже треба бути авторитетом для студентів. Вони ж очікують, що викладач буде не тільки знати, а й продемонструє перспективи розвитку.

Читайте також: «Гроші – це єдина мова, яку розуміють будівельники», – Анатолій Рабочаускас. #НЕЗЕЛЕНІ

– Напевно, коли стався карантин, для ШАГу це не була проблема. Чи справді адаптація до нових умов для вас була простою, як може здатися, на перший погляд?

– Коли стався карантин, для усіх нас і для ШАГ у тому числі це був певний шок. Компанія активна, в Луцьку вже одночасно навчається близько тисячі студентів. Ми задумалися як зробити так, щоб навчання продовжилося і якість не страждала. Але, оскільки ми, все-таки, IT-освітня компанія, то, мабуть, ми найбільш були готовими до того, щоб налагодити навчання в онлайн-режимі та зберегти якість.

Тож буквально за 3-5 днів усіх студентів приєднали до груп, які ми організовували онлайн. Усі викладачі пройшли навчання – на якій платформі робити, як це робити з новими чек-листами. Ми впоралися повністю і рівень втрат студентів був не більшим, ніж він є у звичайний час. Це є фактом того, що ми втримали студентів.

Велика вдячність викладачам, через те, що дуже важко вести пари (деякі з них мають по сто чи більше пар на місяць) в онлайн-режимі, говорити в камеру, тримати зв‘язок зі студентами, переконуватися, що вони ці знання засвоїли.

Читайте також: Не криза, а стрес-тест: чого можна повчитися у «Нашого Краю», щоб вижити в пандемії

– Розкажіть, будь ласка, ще про IT STEP SCHOOL, яку ви запускаєте?

– IT STEP SCHOOL – це продукт Комп’ютерної Академії ШАГ, але зовсім новий – загальноосвітня ліцензована школа, яка повністю виконує державний стандарт і програму Міністерства освіти України та по закінченню видає своїм учням атестат про повну загальну середню освіту державного зразка. Ми відрізняємось сучасними підходами та інструментами.

Оскільки Академія ШАГ на ринку IT-освітніх послуг уже 20 років, то кому ж, як не нам, розуміти, як використовувати сьогодні ІТ як ефективний інструмент у навчальному процесі. Розуміємо, що сучасний світ без ІТ – нікуди, батьки сьогодні конкурують з IT за увагу своїх дітей. Ми хочемо зробити так, щоб ІТ було корисним і служило на розвиток дітей, на їхні перспективи, досягнення, так, щоб ІТ допомогло дітям засвоїти ту базу знань, яку сьогодні пропонує загальноосвітня школа.

Батьки, у нас не має домашок! Ми це взяли на себе! Вдома ви зможете зі своєю дитиною просто проводити цікаво час і не витрачати свій ресурс на домашні завдання. Вам не треба буде тепер наймати репетиторів – у нас в школі індивідуальні заняття для ваших дітей. Ми перевели IT з конкурента на союзника – ваші діти так в школі напрацюються з ІТ, що потреби сидіти у гаджетах у них вдома вже не буде, тощо

IT STEP SCHOOL в Україні працює уже другий рік у Львові, Києві. Цього року це ще 8 міст України: Луцьк, Рівне, Дніпро, Харків, Кривий Ріг, Полтава, Запоріжжя, Одеса. Я була вперше дуже вражена уроками, підходами, зрозуміла, що це буде актуально скрізь в Україні. Львів і Київ запускалися, тільки відкрили школу у серпні й до вересня вони набрали повні класи дітей.

– Які особливості IT STEP SCHOOL ви запозичили?

– Ми як мережа поки що українських шкіл працюємо за єдиними підходами для усіх, незважаючи в якому це місті. У кожному класі, окрім викладача предмета, буде куратор, який буде завжди поруч із дітьми, дивитися чим вони займаються, допомагати їм. Працюватиме у школі й штатний психолог.

Та головне, що ми підготували – це інтегровані уроки. Наприклад, під час уроку математики вчитель спілкується англійською мовою. Або на уроці фізики дитина конструює робота і програмує його. Під час такої діяльності отримані знання показують дітям зв’язок із життям і не зникають та набагато більше цінуються.

– Тобто буде акцент на практичності?

– На мою думку, в загальноосвітній школі існує дві проблеми. Перша: діти не хочуть іти до школи, але вони не кажуть, що не хочуть вчитися. Тобто, треба зробити так, щоб викликати бажання у дітей ходити до школи. Друге: непрактичність знань. Наше завдання – зробити так, щоб навчання мало практичний характер, щоб потім ці знання діти могли використати в житті.

Ціль IT STEP SCHOOL – дати дитині базу практичних знань та інструментів, щоб вона потім у житті стала реалізованою і щасливою: певний рівень кар‘єрного розвитку, можливості жити в глобальному світі, спілкуватися з усім світом. Тобто, все те, що робить людину успішною.

– Скажіть, будь ласка, чи не здається вам ринок приватних шкіл у Луцьку перенасиченим?

– Я б так не сказала. Навпаки, у нас його практично не має. Ті, що відкриваються, то початкові класи і дитячі садочки. Ми старуємо з навчанням у 5-11-х класах. Але навіть, якби було декілька таких приватних шкіл, як ми, це дуже мала кількість. У Києві дуже багато приватних шкіл і кожна займає свою нішу.

– Якою ж буде ваша ніша?

– Унікальність наша – інтеграція сучасних шкільних дисциплін з ІТ . У нас не буде зошитів, книжок. Кожна дитина отримає планшет, у який вже будуть завантажені усі книги, програми, необхідні тести. Планшет замінює підручники.

Ми закуповуємо VR-окуляри і завантажуємо туди усі цікаві наукові фільми, які дають можливість не тільки побачити. VR-окуляри дають можливість взаємодіяти. Дитина зможе зрозуміти будову людського тіла чи побачити Сонячну систему, або побувати у давніших епохах.

Якщо це людський організм, ти можеш проникнути у кожен орган, подивитися, як циркулює кров по судинах. Ми даємо доступ до світового контенту, який виготовили професіонали. Дитина в ході такої комунікації з ІТ робить свої висновки, потім пише есе, потім відбувається практична діяльність, батли, тренінги і взаємодія із бізнесом.

– Це означає, що діти отримають якісь бізнес-навички?

– На всесвітньому форумі у Давосі визначили, що у майбутньому визначальними будуть не професійні, а м‘які навичи – soft skills. Це – вміння комунікувати з людьми, критичне мислення, емоційний інтелект, гнучкість мислення, вміння керувати і відстоювати свою точку зору. І сьогодні цього не вчить жодна школа.

Ми будемо дітей водити у компанії і знайомити з успішними людьми, які мають чим поділитися. Адже діти, розвиваючись, засвоюють сценарії поведінки. Ми будемо надавати можливість знайомитись із сценаріями успішних людей.

– Як ви підбирали педагогів?

– За літні місяці ми поспілкувалися із двома сотнями молодих педагогів і частину з них (до 80 вчителів) ми під’єднали до нашого навчального ресурсу. Вони демонстрували свої відеоуроки, ми бачили їхні кейси, і вони пройшли на наступний етап і та частина показала нам свої відкриті уроки вже по нових підходах, такі, як ми хочемо. Тож зараз у нас штат укомплектований.

– Як ви оцінюєте рівень фахівців, які працюють в освітній сфері Луцька?

– Знаєте, дуже якісний ринок педагогічних послуг у Луцьку. Але при тих умовах і підходах, які є в нас, більша кількість людей, майже 90%, це дуже молоді люди і серед них багато тих, які просто закінчили ВНЗ і ще не були у школі.

– Ви шукаєте виключно молодих фахівців?

– Ні в якому разі ми не звужуємо собі межі. Ми ж не знаємо, де є наші вчителі. Ми кинули клич усім, усіх запросили, з усіма спілкувалися. Так, як я розповідала про стереотипи поведінки дітей, як ми засвоюємо стереотипи чиєїсь поведінки, так само, мабуть, усі ми, приходячи на роботу, засвоюємо стереотипи поведінки у колективі.

І державна школа на сьогодні має дуже багато стереотипів комунікації, поведінки колишнього, пострадянського. Навіть дуже талановиті мусять прийняти ті рамки і закони, які діють у школі. Ось ті, що закінчили університет і ще не дійшли до школи, вони тих стереотипів не мають, з ними легше, вони себе не заангажовують, а дуже часто урок ведуть від душі. Вони ж не знають, як має там бути «правильно», хоча це вже давно не правильно.

– Та чи є у Луцьку багато сімей, охочих відправити дитину у приватну школу?

– Оскільки це приватна школа, це платні послуги. Для того, щоб людям прийняти рішення, чому ми, треба певний час. Адже це не тільки суттєві витрати, це ще й експеримент. І я розумію сумніви батьків, адже вони довіряють нам найдорожче. Тому ми проводимо багато співбесід: зі мною, з менеджерами. Але я не сумніваюся ні в собі, ні в колективі, ні в тому, що це перспектива.

Це ж проблема не тільки України, це проблема світова. Усі школи світу ставлять одне й те саме питання — яку роль, яку функцію має виконувати школа в житті дитини. І всі сходяться на тому, що треба дитину готувати до майбутнього, аби вона не боялася бути щасливою, успішною, реалізованою.

– Скільки коштуватиме навчання?

– У нас є різні форми оплати. Якщо це навчання однією сумою за рік, то це 8 500 гривень на місяць. Якщо це помісячне навчання, то це 10 700 на місяць, ціна вища, якщо платити щомісячно.

– Може бути такий варіант, що дитина прийшла, місяць повчилася, повернулася у свою звичайну школу, чи це, якщо вже прийшли, мусять відучитися?

– Ніхто нікого у клітку не садить. Але я навіть не розумію, чому так має статися. З досвіду IT STEP SCHOOL у Львові та у Києві протягом року ніхто не пішов. Ще й цінність нашої школи у тому, що ми виконуємо загальноосвітній стандарт. Це не так, як у ШАГ, що ми набрали набір, запустили, і ти чекай пів року, поки наступні групи будуть. Дитина може приєднатися протягом навчального року у будь-який час, перейти зі школи будь-якого місяця.

Читайте також: Що таке приватні школи і для чого вони дітям

– Інно Анатоліївно, ви згадували, що прийшли керувати бізнесом зі сфери НR. Вам допоміг цей фах, коли опинилися на чолі бізнесу?

– У бізнесі є чотири основних процеси: маркетинг, фінанси, персонал та інновації. Я мала дуже хороший і глибокий досвід управління персоналом.
Мені доводилося формувати команди топменеджменту і середньої ланки управління.

П‘ять років перед VolWest Group я пропрацювала в «Континіумі». Тому добре знаю, що в бізнесі не можна бути ефективним, якщо не розумієш, як відбувається обмін процесами і взаємодія людей у бізнесі. Занурення у бізнес мені дало це знання, як воно відбувається. Це стало поштовхом до того, що у мене виникло спочатку просто бажання самій порулити бізнесом.

Коли ж стала керівником Комп‘ютерної Академії ШАГ, я зрозуміла, що бізнес – це повноцінне життя, це певна країна з цікавим життям і своїми законами. Я можу сказати чому ШАГ, як такий, стався. Через те, що я була до цього готова психологічно, знаннями, хоча у мене немає диплома про вищу освіту фінансиста, економіста, маркетолога. Я за фахом педагог і психолог, педагогом я, хоча не працювала, а ось психологом організаційним досвід хороший набула.

– До речі, про корпоративну культуру. У вас є аж дві нагороди «Star manager», яку в компанії VolWest Group отримує найкращий Топменеджер за підсумками року. Як вам це вдалося?

– Коли дивлюся на нагороди, мені дуже приємно. Це визнання мого успіху командою, колективом всієї корпорації. Але цінність їх не тільки в цьому. Насправді я прожила дуже цікаве, успішне життя.

Читайте також: Зірка року: волинська бізнес-леді отримала іменне світило у небі

І робота у моєму особистому житті переважає, бо це вже стало дуже особисте. Переконана, що треба завжди бути чесною із собою, розуміти себе. Коли я сама себе питала, для чого це треба, то зрозуміла, що не для статусу. Мені треба було зробити щось краще для людей і для своїх дітей. Тож і через материнський інстинкт стався ШАГ у такому вигляді, як є зараз.

Наприклад, коли моя донька вчилася в університеті на дизайні, я саме займалася запуском ШАГу. Тоді я зрозуміла, що вона не знає жодної дизайнерської програми, і була просто у дикому шоці від того, яких спеціалістів випускають наші вузи. І ще це стало поштовхом до того, щоб давати людям таку освіту, яка потім мала б у житті застосування.

Зараз у нас є програма «Перший крок» для дітей 7-8 років і вона дуже успішна. Так збіглося, що в мене підростає внук, йому 7 років, і він теж каже, що хоче в мене вчитися. І я почала цікавитися, яку можна зробити програму, щоб було цікаво молодшим діткам.

Зараз дивлюся на шкільний процес і я поставила собі питання, як зробити так, щоб дітям хотілося ходити до школи, щоб їм було цікаво, щоб їм було корисно. І настільки особисті бажання переплелися з тим, що це треба не тільки моїм дітям, але дітям у Луцьку, в Україні.

Наталія ПАХАЙЧУК

Фото Ірини КАБАНОВОЇ

https://business.rayon.in.ua/topics/6762-z-shagom-v-shkolu-hto-i-navishcho-vidkriv-novii-privatnii-navchalnii-zaklad?fbclid=IwAR0Ksr97sHjkpGX6FuD4KAkXvwbMD4wohO-INpRiN2ZBAG_ZmJ9nvVy1KS4

• Чому думки про прийдешнє змінюють теперішнє та визначають майбутнє?

• Чому люди, причетні до мистецтва, зазвичай  мають пророчі  якості і можуть змінити майбутнє?

• Чому мистецтво лікує та формує як біологічний, так і духовний імунітет?

Відповіді на ці питання частково може отримати кожен, хто відвідає арт-проєкт «Антиципація + Імунітет», презентація якого відбудеться у День Незалежності, 24 серпня, у новій виставковій локації Музею сучасного українського мистецтва Корсаків – «Урбан-залі», площею 1100 м². Початок о 17:00.

Загалом, експозиція містить майже три сотні робіт 180-ти митців із шести країн світу: України, Росії, Німеччини, Індії, Австрії та Англії. Сам проєкт стартував у квітні, під час першого запровадження обмежувальних заходів у зв’язку з пандемією COVID-19.

Фундатор МСУМК Viktor Korsak каже: «Зміни хромосом у біології називаються мутаціями. Вони можуть бути викликані помилками копіювання генетичного матеріалу, опроміненням, хімічними речовинами (мутагенами)…

Аналогічні зміни («естетичні мутації») виникають у мистецтві, їх спричиняють соціально-побутові, політичні, економічні, технологічні, біологічні (COVID -19) та інші фактори.

Біологічні мутації вченими розглядаються, як рушійна сила еволюції, де шкідливі мутації видаляються з генофонду природним добором, тоді як сприятливі прагнуть накопичуватися і є основою розвитку виду. Нейтральні мутації не впливають на виживання видів або індивідуумів.

Аналогічно і у мистецтві: є пошуки митців, які «шкідливі», які стримують розвиток мистецтва (соцреалізм, гітлерівське «правильне» мистецтво…); є «нейтральні» течії, які ні на що не впливають і фіксуються в історії мистецтва просто, як ремесло; а є «сприятливі», які започатковують нові напрями та течії і є відправними точками розвитку мистецтва.

Тому експозиція «Антиципація+Імунітет»  сформована у формі хромосоми. Кожна її частина (ген) відображає напрямок сучасного мистецтва. Кожна робота є унікальною і створена під впливом безлічі факторів (така-собі «естетична мутація»), що дає можливість нашим глядачам (художникам, мистецтвознавцям, галеристам, усім відвідувачам) позмагатися у футуризмі і передбачити: яким буде мистецтво у майбутньому, які «мутації» будуть «сприятливими», а які «шкідливими». Хоча очевидно, що у цьому змаганні переможцем буде час».

«А ще, мистецтво є духовним кодом нації, який у тому числі забезпечує резистентність до різноманітних деструктивних впливів (песимізму, агресії, негативу, заздрості, ненависті, несправедливості…), тобто мистецтво є носієм вродженого духовного імунітету…

Також відомо, що мистецтво вивільняє нас від стереотипів та комплексів та забезпечує осмислення «витісненої» у підсвідоме інформації, що у прямому сенсі лікує нас від захворювань, які мають психосоматичне походження , що у свою чергу підвищує наш біологічний імунітет», – додає Віктор Корсак.

До слова, експозиція триватиме до 15 жовтня.

У програмі відкриття:

13:00 – 14:30 лекція «57 років життя на дні моря сучасного мистецтва. Хроніки української команди батискафу «Неминучий». Лектор Олег Сусленко, викладач Львівської національної академії мистецтв

15:00 – 16:00 презентація фільму  «ПАНТЕОН української слави Івана Корсака»

16:00 – 17:00 екскурсія залами МСУМК

17:00 – 17:40 відкриття виставкового проєкту «Антиципація+Імунітет»

17:40 – 17:50 перформанс Ярини Шумської

18.00 – 18.30 кураторська екскурсія проєктом «Антиципація+Імунітет»

18:30 – 19:30 – музичний супровід: “Avecarnival”

Вхід в музей та участь у всіх заходах безкоштовні (маска+дотримання карантинних вимог)!

Шацький молокозавод понад 15 років тримає планку – якісне масло та сири знають і люблять як на Волині, так і далеко за її межами. Поки ми очікували на зустріч з директором заводу Михайлом Поліщуком, побачили не одну машину, яка зупинялася біля заводського магазинчика, щоб купити продукцію. «Засікли» навіть авто на київських номерах.

Смак свіжого шацького масла не сплутати ні з яким іншим. Чомусь у багатьох воно асоціюється із дитинством – легким та безтурботним. У цьому ми самі переконалися, коли продегустували те саме знамените масло. Михайло Михайлович радить мастити його на свіжий хліб, не шкодуючи – так набагато смачніше. І неодмінно класти зверху чималий шмат сиру.

Чим живе наш локальний виробник, перед якими труднощами постає і які перспективи в розвитку бачить керівництво заводу, дізнавався Бізнес.Район. Ми побували на виробництві і побачили, який шлях проходить молоко, поки не стане кінцевим продуктом.

МОЛОКА СТАЄ ВСЕ МЕНШЕ

Під час пандемії на Шацькому молокозаводі мало що змінилось. Як працювали, так і працюють – переробляють молоко та виготовляють продукцію. Можливо, стало менше покупців, адже відпочивальники у Шацьк приїжджають переважно на вихідні. Інша справа – є дефіцит сировини.

«Наше діло – молоко. Так говорила жінка, яка пропрацювала на нашому заводі 40 років. Вона казала – що б не відбувалося в країні, хто б не був президентом, а завод має працювати і виготовляти продукцію», – каже Михайло Поліщук.

Молоко потрапляє на завод з ближніх сіл Любомльського, Старовижівського, і, відповідно, Шацького районів. Усі в радіусі 40 кілометрів від заводу. Далі не збирають. Підприємство має кілька молоковозів.

«Здають молоко переважно господарі-одноосібники, а також фермери, які мають від п’яти до 23 корів. По селах зазвичай здають люди, які тримають худобу, а залишки – нам», – розповідає директор заводу.

За добу завод може переробити більш ніж 24 тонни молока. Проте зараз працює лише на 30% потужності, тобто понад сім тонн. А це пік сезону. Взимку підприємство майже не завантажене роботою, тому що останнім часом суттєво зменшилась кількість сировини.

«Почали худобу вирізати. Люди вже не утримують корів у такій кількості, як раніше, і збувають. Відповідно, молока меншає. Також конкуренти часто перекуповують молоко. А ціну диктує ринок», – пояснює керівник підприємства.

ПОЧИНАЛИ ЗІ «ЗГУЩОНКИ»

Історія Шацького молокозаводу почалася у 1971 році. Тоді він функціонував ще не як завод, а як сепараторний пункт. Тут приймали молоко, збирали вершки і відправляли їх на молочний комбінат у Володимир-Волинський.

За радянських часів не було такого, щоб приймали молоко з домашніх господарств. Функціонували колгоспи, які забезпечували молоком увесь район.

У 1998 році завод пережив приватизацію. Коли прийшли нові інвестори (завод викупила інвестиційна група VolWest Group, – ред.), тут поставили лінію з виробництва згущеного молока і дали підприємству нове життя.

«Коли я прийшов на посаду директора (у 2002 році, – ред.), тут вже фасували згущене молоко. Потім стало економічно невигідно його випускати, бо сировина дорожче вартувала, ніж продукція. Тоді ми вийшли на масло. А кілька років тому почали пробувати виготовляти сири», – розповідає Михайло Поліщук.

До слова, все згущене молоко, яке переробляли на львівському «Світочі», було з Шацького молокозаводу. Конкуренти починаючи з 2004 року почали виходити на ринок з дешевшою продукцією, використовуючи замінники жиру. Шацький виробник не міг конкурувати з фірмами, які змішували рослинний жир, сухе молоко, воду, смакові добавки і отримували дешевий продукт, дуже схожий на згущене молоко.

До того ж, виявилося, що робити «згущонку» – енергозатратно. Із трьох літрів молока і півкілограма цукру виходив тільки кілограм згущеного молока. Тобто, пояснює Михайло Поліщук, треба було випарувати два з половиною літри вологи. Заводу довелося шукати щось інше, тож після 2006 року тут почали робити масло.

«РИНКИ ЗБУТУ З’ЯВЛЯЮТЬСЯ САМІ»

Продукція Шацького молокозаводу розрахована на широке коло споживачів – від дітей до старших людей. На підприємстві вважають, що їх кінцевий споживач – це кожен, хто хоче вживати смачну натуральну їжу і піклується про своє здоров’я.

Крім масла тут виготовляють до восьми видів сирів – рікотта, бринза, сулугуні, чечіль… Ці сири пасують як до салатів, чаю-кави, так і до пива. Нещодавно завод почав випускати халумі. Це сир, який можна смажити на грилі. Він дуже подобається молоді.

За словами Михайла Поліщука, проблем з пошуком ринків збуту немає, адже продукції завод виготовляє не так багато.

«Ринки збуту самі з’являються (сміється, – ред.). Зараз у зв’язку з тим, що є нестача сировини, виробляємо такий об’єм, що немає проблем з продажем. Практично все, що виробляємо – збуваємо. Без гуртівень і перекупщиків. Бо довгий час працювали за принципом – робимо на склад, заморожуємо, зберігаємо і шукаємо якогось оптовика, щоб збути 10-20 тонн. Зараз нам не потрібні оптовики», – каже директор підприємства.

У заводу з’явилося більше таких кінцевих споживачів, які беруть продукцію напряму у магазини та на ринки. Локальний виробник зайняв таку нішу – масло і сири. А щоб виготовляти інші види продуктів, як-от йогурти, кефіри та інше, треба доставляти додаткову лінію. Цього керівництво поки робити не планує.

ЯК РОБЛЯТЬ ЗНАМЕНИТЕ ШАЦЬКЕ МАСЛО

Виготовляти сири і масло працівники заводу навчалися самостійно. Рецептуру замовляли у науково-дослідному інституті в Києві. Все виготовляють згідно ДСТУ. Це Михайло Поліщук називає «радянською спадщиною».

Коли молоко приїжджає на завод, його одразу аналізують за чотирма показниками: кислотність, чистота, жирність, щільність. Потім зважують, запускають у танки через охолоджувач і вже звідти воно надходить на виробництво. Далі молоко підігрівають до сорока градусів і запускають у сепаратор.

«Далі молоко йде на відділення: відвійки (знежирене молоко, – ред.) і на вершки. Вершки йдуть на пастеризацію. Далі – на великий сепаратор, де розділяються на маслянку і високожирні вершки. Вони збираються у велику ємність. Вона називається «ванна для високожирних вершків». Вершки нормалізуємо до потрібного нам жиру. Зараз ми виготовляємо 73-відсоткове масло», – розповідає про особливості виробництва технологиня заводу Олена Цюриць.

Михайло Поліщук, у свою чергу, сміється: «Спреду наш завод не виготовляє, то якщо побачите, що хтось продає шацький спред – не вірте».

Шацьке масло отримують методом безперервного збивання. І вже нормалізоване та пастеризоване його розфасовують у картонні ящики по 10 кілограмів. «Їх поміщаємо у камеру охолодження, де температура +5 градусів. А наступного дня переносимо масло у морозильну камеру. Тобто молоко, яке ми взяли сьогодні, вже завтра буде маслом», – розповідає Олена Цюриць.

У нас також виникло питання, що ж буде з молоком, яке на початку процесу виявиться непридатним для виробництва. Михайло Поліщук каже, що таке молоко можуть пустити на казеїн (фосфопротеїн, складний білок, головний білковий компонент молока, – ред.), або якщо аналіз дуже поганий, повертають його туди, де зібрали. Цікаво, що кілька літрів «брудного» молока може зіпсувати цілу цистерну.

Читайте також: Шацький молокозавод подарував одиноким пенсіонерам великодні гостинці

ВСЮДИСУЩІ КОНКУРЕНТИ

Якщо ви будете «гуглити» інформацію про шацьке масло, то неодмінно знайдете новини про те, як шахраї дурять покупців і фальсифікують цей продукт. Тож Михайло Михайлович застерігає всіх, аби при покупці масла звертали увагу на пакування та куштували перед покупкою. Смак свіжого і натурального масла не можна сплутати ні з чим.

Чоловік нагадав уже відому історію: років два тому на ковельському ринку він побачив продавчиню, яка торгувала нібито шацьким маслом. Коли Михайло Поліщук спробував цей продукт, він навіть масло мало нагадував.

«Там було кілька видів масла. А на самому верху – 25-кілограмовий шматок, замотаний у плівку. Я ще не бачив, щоб так фасували. Нагадую, шацький молокозавод розфасовує масло у коробки по десять кілограмів. У нас воно тільки в пергаменті», – каже Михайло Михайлович.

Грішать підробками на ринках Володимира і Нововолинська, хоча Шацький молокозавод не постачав туди масло. Лише один підприємець у Нововолинську купував цей продукт, але не настільки велику кількість, аби продавати на весь базар.

Читайте також: Як купити натуральне шацьке масло і не потрапити на гачок виробників фальсифікату

У Шацьку магазини у такі ігри не «бавляться» і не підставляють локального виробника, а беруть масло з заводу і продають. Купити вагове шацьке масло можна і в мережі супермаркетів «Наш Край». У інтернет-магазині «Краю» кілограм цього продукту коштує майже 208 гривень.

Раніше у Луцьку біля «Глобуса» проходили ярмарки, де були і фірмові палатки Шацького молокозаводу. У зв’язку з карантином їх, звісно, припинили проводити. На заводі сподіваються знову брати участь у ярмарках, коли все налагодиться. Також хочуть розширяти асортимент сирів – робити крім м’яких ще й напівтверді.

Експортувати продукцію завод не планує, бо знайшов свого вдячного споживача тут – на рідній землі. І хто б не був при владі, а завод має працювати. Їх діло – молоко.

Світлана КИРИЛОВА

Фото Оксани КАШТАЛЯН

https://rayon.in.ua/topics/6754-nashe-dilo-moloko-direktor-shatskogo-molokozavodu-mihailo-polishchuk

З Анатолієм Рабочаускасом зустрічаємося на будмайданчинку, де кипить робота над другою чергою Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.

Усі роботи виконує будівельний підрозділ компанії «ТехноМодуль», на чолі якого стоїть 25-річний керівник і саме він став новим героєм рубрики про молодих людей у бізнесі #НЕЗЕЛЕНІ.

Під акомпанемент виробничого шуму Анатолій натхненно пояснює, як буде влаштований простір колишнього заводу. Гігантський ангар буквально на очах перетворюється у сучасну 4-поверхову будівлю. Хоча всі роботи відбуваються у приміщенні, але фактично це – будівництво з нуля. Перші два поверхи планують відвести під музей, а наступні поверхи для офісів, які можна переплановувати безліч разів. Це безпечно і можливо завдяки виконанню проєкту по технології виливання залізобетонної конструкції.

– Анатолію, чи у Луцьку ще хтось зводить будівлі з монолітного залізобетону?

– Звичайно, проте не так активно, як це роблять у Львові чи Києві. Все-таки у нас переважно будуть з цегли, проте це вже минуле. Тренд у будівництві саме зводити з монолітного залізобетону. Це надійно і сучасно. І, насправді, хто уже виливає бетон, той на ринку має якусь вагу.

Ми освоїли цю технологію, коли вперше отримали замовлення із потребою вилити моноліт для великої площі. Залізобетонна конструкція – то було оптимальне рішення для перебудови виробничої споруди під величезний музей.

Ми виконали той проєкт, до речі, за пів року. А прийшли ж у приміщення на півтори тисячі квадратів, де нічого не було: чотири стіни і піщана підлога. 2 січня туди заїхав перший трактор, щоб прибрати територію, а 1 липня ми здали приміщення. Вже 24 серпня лучани прийшли на відкриття Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.

– Але дедлайни – це не зовсім коник будівельників…

– Насправді так, це просто жах. Типовий будівник – це людина, яка живе у своєму світі, за якимись своїми правилами. Кожен з них по своїй суті, нікому не підкоряється. І багато з таких фахівців ніяк не оформленні, так звані шабашники. Своїх працівників ми, звісно, оформили. Але сама ментальність залишається – будівельник собі сам господар і переконати його, що це треба швидше зробити, чи зробити у якийсь термін, – це дуже складно. Але з правильним менеджментом все можливо.

– А що таке правильний менеджмент у будівництві?

– Це коли ти підходиш до проєкту не просто з інженерної точки зору. Будівельні інженери знають технологію, норми і їх не можна порушувати ні в якому разі. Проте, можна щось зробити паралельно, а щось у другу зміну, а десь використати нову технологію, або щось спростити.

Менеджмент – це правильне управління всіма видами ресурсів.

Якщо працювати з дев’ятої години ранку по вісімнадцяту, то те, що робиться за пів року, розтягується на 9-12 місяців.

– Які можливості вашої компанії?

– Щорічно у нас будівельний проєкт де, одночасно може працювати 50-60 робітників, і є бек-офіс, який дуже простий. Він складається з мене, як з керівника, з інженера, з людини, яка веде усю звітність і з одного водія. Будівельники, сантехніки, електрики у нас постійно працюють уже 7-10 років, які тримаються у нас і не виїжджають у Польщу.

Ми є ліцензованою компанією, що може виконувати об’єкти з класом наслідків (відповідальності) СС2 і СС3.

– Чи вплинув якось карантин на будівельні роботи?

– Бек-офіс працював з дому, а будмайданчики, де була можливість працювати з дотриманням усіх санітарних норм, не закривалися. Наприклад, ми в цей період завершили готель і кафе, які розташовані в Адреналін Сіті. Я цим об’єктом дуже пишаюся, круто вийшло.

Читайте також: Не криза, а стрес-тест: чого можна повчитися у «Нашого Краю», щоб вижити в пандемії

Найсвіжіший проєкт, який ми виконали, це магазин SPAR на вулиці Львівській, де був колись магазин «Наш край». У нас є досвід відкривати швидко магазини, бо зазвичай терміни виконання нам ставлять короткі, Але ми завжди вкладаємося у графік, бо вміємо це робити.

Зараз будемо працювати над великим проєктом – збудуємо з нуля десять нових магазинів для мережі SPAR UA.

Читайте також: Домашня випічка та імпортне вино: на Львівській відкрили новий SPAR

– Анатолію, ваш юний вік не заважає вам комунікації з працівниками?

– Насправді, заважає. Тому що майже усі наші люди старші за мене: і в бек-офісі, і будівельники. З будівельниками, мені, звісно важче. Але я помітив ключову річ. Вони чітко розуміють, хто їм платить. Якщо їхні гроші залежать від тебе, від твого рішення, то ти їхній авторитет, ти та людина, яку вони слухатимуться. Ти зможеш з ними домовитися, бо гроші – це єдина мова, яку розуміють будівельники і тільки так цей ринок працює.

Моє правило: завжди з людьми домовлятися перед початком роботи. Буває таке, що я відкриваю блокнот, розписуємо роботи, терміни, особливості, дедлайни, і все це обоє скріплюємо підписами.

Якщо тиснути на тих людей і не платити грошей, то до добра це не доводить. Як правило, з усіма можна домовитися. Звичайно, якщо це людина, яка не бухає.

– А де ви набралися менеджерської практики?

– Я вчився, у першу чергу в свого батька Олега Рабочаускаса, який опікувався будівельним напрямком «ТехноМодуля», компанії, яка на ринку уже 18 років, розпочинала з «холоду» для ритейлу, а зараз відкриває магазини під ключ, чи то реконструкція, чи то будівництво з нуля.

Тож найважливіші знання я отримав від нього. Перед тим як перейняти справи, пів року був поруч з ним, слідкував, їздив, дивився. Батько розказував, пояснював, навчав.

А перед тим я навчався у Бізнес-академії практичного менеджменту PMBA, де отримав якусь базу з фінансів, маркетингу, менеджменту, управлінні часом.

Читайте також: «Якісне навчання завжди матиме попит», – Тетяна Репницька

– Я ще знаю історію з навчанням у виші, яке ви пробували кидати…

– Два роки вчився на стаціонарі, а два на вільному відвідуванні і почав працювати. Відверто кажучи, зараз би я продовжив стаціонарне навчання, можливо, змінив би напрямок, бо я вчився на спеціальності фінанси та кредит. Але на той момент, коли провчився два роки, я зрозумів, що навчання доволі утопічне. Ніби і правильне, але, як застосувати його у реальному житті, було незрозуміло.

У мене був приклад мого старшого брата, який теж почав рано працювати. Тож і я рвався до роботи. І пішов менеджером з продажу на СТО «Прибалтсервіс». Там пропрацював 3,5 роки і ось уже третій рік у будівництві.

Зараз відчуваю, що дуже багато знань не вистачає, треба постійно підучувати, підчитувати, але за тих повних п’ять років у бізнесі я отримав дуже багато практичних знань. Вважаю, що я навчався у реальній школі життя.

– А які книжки ви читаєте?

– Мені подобаються видання, які знайомлять з підприємцями, які зробили свою справу не використовуючи адмінресурс або політичне становище, а насправді почали бізнес з нуля. Коли мали 10 тисяч доларів, ще стільки ж позичили і почали розвивати бізнес, який зараз у світі чи в Україні або хоч в області має ім’я. Ось про таких людей люблю почитати книжки.

А ще передивився усі інтерв’ю на YouTube-каналі Євгена Черняка «Big Money», у яких підприємці розповідали про свій успіх, які вони кроки робили. Насправді, от таким запалюєшся, а не книжками, як «Успех за сем дней». Насправді ж треба просто працювати, ризикувати, не боятися, брати відповідальність. Це надихає. Ти розумієш, що результати швидко не приходять.

Хоча світ перевернутий: він пропагує повсюди , що усе вийде саме собою, легкі результати, не потрібно напружуватися – це все неправда.

Читайте також: «Медіа – це насамперед бізнес», – директор CID Media Group Ігор Денисевич. ІНТЕРВ’Ю

– А що, на вашу думку, є важливим для успіху в бізнесі?

– Наполеглива і тяжка праця. Буває важко, але тільки так ти перевіряєш хто ти є, у таких складних умовах. І мені подобається у VolWest Group, до якої входить і «ТехноМодуль», те, що менеджер проходить виконання непростих завдань.

Тут така корпоративна культура, що інколи треба і екстрим-задачі вирішувати у непрості терміни. Але саме там перевіряється менеджер, його вага, на що він здатен. Це реально круто.

Читайте також: Корсак-молодший: маркетолог, який виходить з тіні відомого батька. #НЕЗЕЛЕНІ

– Анатолію, а вас будівництво «пре» настільки, щоб працювати у цій галузі, скажімо до пенсії?

– До недавнього часу не дуже «перло», бо дуже складно працювати, особливо з будівельниками. Але з часом кожен проєкт стає цікавішим, усе виходить краще, з’являється стимул далі працювати. Коли є цікаве завдання, хочеться викладатися. Коли робиш щось вартісне і в кінці вийшло саме так, як ти хотів. Але я не думаю, що будівництвом хотів би займатися усе своє життя. Проте знаю, що це така школа життя, про яку не прочитаєш у книжках.

Наталя ПАХАЙЧУК

Фото Ірини КАБАНОВОЇ

https://business.rayon.in.ua/topics/6637-groshi-tse-edina-mova-iaku-rozumiiut-budivelniki-anatolii-rabachasukas

Нарцисизм – риса характеру, що полягає у надмірній самозакоханості і завищеній самооцінці. Термін походить з грецького міфу про Нарциса – вродливого юнака, який не відповів взаємністю закоханій у нього німфі Ехо. У покарання за це був приречений закохатися у власне відображення у воді озера і помер від цієї любові, перетворившись у квітку.

Актуалізував цей міф для лучан через свою інсталяцію «Нарцис» викладач рисунка, модерніст та експериментатор Анатолій Твердий. Роботу, виконану авторською технікою, презентували в останній день липня у чільній залі Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.

«Усі ми бачимо, що відбувається зараз у суспільстві. Любов до селфі, до щоденних фото себе протягом дня – так чи інакше це робить актуальним міф про нарциса, закоханого в себе. Анатолій Твердий – друг нашого Музею ще з його галерейного періоду. Це людина, яку ми завжди тут раді бачити, якого любимо і поважаємо», – розповіла у вітальному слові мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

Інсталяція «Нарцис» – це красиве обличчя, яке стає страшним у своєму кривому віддзеркаленні. Це те, що має наштовхнути на думку, чи справжнє те, що ми бачимо щодня у дзеркалі.

«Це скульптура з елементами інсталяції або ж інсталяція з елементами скульптури. А якщо нахилитися і побачити у дзеркалі себе, то можна вважати це ще й дорученням до перформенсу. Дякую, що зголосилися створити свій виставковий проект у нашій залі», – поділилася своїм баченням керівна партнерка Музею Леся Корсак.

Також пані Леся зазначила, що Анатолій Твердий – майстерний викладач, в майстерні якого яблуку ніде впасти, особливо, коли починається підготовка абітурієнтів у художні виші.

«Тема самозакоханості актуальна ще з часів міфу про Нарциса, нічого глобально не змінилося. Єдине що, все перемістилося у віртуальну площину. І гаджети лише підсилюють це відчуття. Коли, наприклад, ми стежимо за людьми, любимо їх і нічого по факту про них не знаємо насправді. Як часто і про себе», – розповів художник.

Бабуся митця жила в Криму, і ця морська тема залишилася у творчості в різних виявах. Так, обличчя Нарциса зроблене із поліефірної смоли, з якої також роблять яхти, а прикріплена до стелі інсталяція за допомогою імітації рибальської сітки.

Пан Анатолій зізнався також, як йому вдається створювати такі продумані роботи: «Іноді мені трапляються дуже цікаві речі, з яких виростає якась філософія, а іноді є вже готова ідея, а деталі доводиться добирати».

А ще, поділився митець, простір диктує картинку, тож первісний задум у МСУМКу втілився в іншій формі, аніж було заплановано. І в цьому одна із «родзинок» такого мистецтва, адже навіть його творець до кінця не знає, як зрештою все виглядатиме.

До слова, це не перший творчий проєкт Анатолія Твердого, реалізований у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків. Луцька публіка уже встиг оцінити та полюбити його роботи «Мотоцикліст. Останній москаль» та «Краса, що вбиває».